Смотреть больше слов в «УСЕ (Універсальному словнику-енциклопедії)»
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ - термін, здебільшого використовуваний нині для позначення започаткованого Гуссерлем філософського руху, головною метою якого було проведення безпосереднього споглядально-рефлексивного дослідження феноменів свідомості на рівні точної науки та розробка відповідного йому методу аналізу предметно-смислових структур людського світоусвідомлення. Сам термін "Ф." з'являється у XVIII ст., коли швейц. -нім. математик і філософ Ламберт (1728 - 1777) у кн. "Новий органон" (1764) використав його як "теорію ілюзій" для іменування тієї частини своєї гносеології, котра відмежовувала істину від хиби. Кант використав слово "Ф." лише двічі, але надав поняттю "феномен" ширшого значення, що мало своїм наслідком інакше розуміння Ф. У XIX ст. цей термін в основному пов'язується з працею Гегеля "Феноменологія духа" (1807), у якій простежується розвиток свідомості від "чуттєвої вірогідності" до "абсолютного знання". Надалі значення поняття "феномен" розширюється, воно стає синонімом "факту" чи будь-чого спостережуваного суб'єктом явища, а термін "Ф." завдяки працям Гамільтона, Гартмана, Мейнонга, Штумпфа та інших набуває смислового навантаження, близького до сучасного. Поняття "Ф." виникає у Гуссерля як противага "психологізмові" в логіці й теорії пізнання, як альтернатива "натуралізмові" (позитивізмові усіляких ґатунків) та як протилежність "історизмові" Дильтея. Ф. розглядається Гуссерлем як метод з'ясування смислових структур та зв'язків свідомості, як споглядання тих інваріантних її характеристик, які уможливлюють сприйняття об'єкта та інші різновиди пізнання. З цього погляду основні її характеристики наступні: 1) феноменологічна редукція (або "епохе"), під якою мається на увазі опис актів свідомості у спосіб, котрий є вільним від прийняття теорій та засновків про самі ці акти чи про існування корелятивних їм предметів у світі; 2) ейдетична редукція, через яку завдяки рефлексії про окремішний акт свідомості і з допомогою уявного варіювання певних його рис може бути піддана спогляданню сутність, або ейдос, не просто цього окремішного акту, а будь-якого порівнюваного з ним (напр. , бачення як такого); 3) нарешті, феноменологічний підхід бере до уваги процес, завдяки якому предмети конституюються або розбудовуються свідомістю у їхньому пізнанні. Чільними проблемами роздумів Гуссерля у річищі Ф. від початку 30-х рр. стають проблеми подолання соліпсизму та інтерсуб'єктивності основоположень феноменологічної концепції філософії. Мірою розгортання цих досліджень він доходить висновку, що світ існує не для одиничного "Ego", а конституюється у своєму смислобутті спільнотою монад, внаслідок чого завданням Ф. стають роздуми про цей інтерсуб'єктивно значущий світ та спільний у своїх сутнісних структурах для багатьох людей досвід такого світу. На підставі цих роздумів народжується поняття "життєвого світу", світу безпосереднього життєвого досвіду, похідним якого є світ науки. Позаяк феномен життєвого світу виявився наскрізно історичним утворенням, звернення Гуссерля до його осмислення історизує трансцендентально-філософську рефлексію пізньої Ф., методологічні імперативи якої перетворюються на історичну редукцію. Вплив Ф. на сучасну західну філософію був широким і різнобічним. Її екзистенціалістські послідовники, особливо Гайдеггер, Сартр і Мерло-Понті, називали себе феноменологами, водночас відкидаючи такі гуссерліанські риси Ф., як бачення філософії як "точної науки", орієнтація на розробку теорії пізнання, методологічна вимога "епохе" та визнання трансцендентального "Ego". На основі філософської спадщини Гайдеггера розробляються також концепції герменевтичної Ф. Її основними постатями стають Гадамер, який в онтологічній площині розробляє герменевтичні проблеми в царинах естетичної, історичної та мовної свідомості, та Рикер, котрий досліджує питання "прищеплення" герменевтичної проблеми до феноменологічного методу на трьох стратегічних рівнях: семантики багатозначних (символічних) виразів (теорія пізнання), рефлексії (методологія) та на рівні людського існування (онтологія).С. Кошарний... смотреть
ФЕНОМЕНОЛО́ГІЯ¹, ї, ж., філос.1. Ідеалістичне вчення Гегеля про феномени свідомості й форми розвитку духу.Послідовники феноменології Гегеля.2. Напрям с... смотреть
-ї, ж., філос. 1) Ідеалістичне вчення Гегеля про феномени свідомості й форми розвитку духу. 2) Суб'єктивно-ідеалістичний напрям філософії, представник... смотреть
У філософії: наука про явища (І. Кант); наука про фази розвитку свідомості (духу) від простого пізнання чуттєвих даних до абсолютного знання (Г. Геґель... смотреть
феноменологія; ж. (феномен і ...логія, філос.) 1. Ідеалістичне вчення Гегеля про феномени свідомості й форми розвитку духу. 2. Суб'єктивно-ідеалістичний напрям сучасної філософії, представники якого вважають, що свідомість має свій, не залежний від матеріальної дійсності, зміст, а предмети об'єктивної дійсності (феномени) є лише символами цього змісту.... смотреть
-ї, ж. , філос. 1》 Ідеалістичне вчення Гегеля про феномени свідомості й форми розвитку духу.2》 Суб'єктивно-ідеалістичний напрям філософії, представни... смотреть
феноменоло́гія (від феномен і «...логія») 1. Термін ідеалістичної філософії, яким позначають учення про феномени свідомості. 2. Суб’єктивно-ідеалістичний напрям сучасної буржуазної філософії; предметом Ф. є опис актів свідомості в їхньому відношенні до об’єктів.... смотреть
імен. жін. роду, тільки одн.філос.феноменология
[fenomenołohija]ж.fenomenologia
феноменоло́гія іменник жіночого роду
Phenomenology
Fænomenologi
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ - концептуалізація конфлікту, виходячи з принципів феноменологічного аналізу та результатів досліджень із соціальної феноменології (конститутивний аналіз природної настанови Шюца, етнометодології Гарфінкеля, соціології знання Лукмана, теорії соціального протиріччя Гратгофа та ін. ). Конфлікт розглядається як інтерсуб'єктивно сконструйована реальність з порушеннями консенсусу відносно головних інтенціональностей (бажань, переконань, обов'язків). Засоби вирішення конфлікту вбачаються у створенні умов для зміни агресивної настанови на настанову до злагоди. Формування (або відновлення) консенсусу в постагресивному стані пов'язуються з інтерсуб'єктивними характеристиками порозуміння розбіжностей, легітимізацією взаємних очікувань, толерантністю до ціннісних орієнтацій опонента (див. феноменологічна соціологія).А. Ішмуратов... смотреть