ІЛАРІОН

I церковний діяч і письменник Київської Русі XI ст.; 1051 київський митрополит; автор видатного церковно-богословського твору Слово про закон і благодать; прихильник політичної та культурної самостійності Київської держави. II 1882-1972, митрополит Укр. Православної Автокефальної Церкви, історик Церкви, мовознавець, педагог; член НТШ, професор Київського унів., засновник і перший ректор Кам'янець-Подільського державного унів.; член Укр. партії соціалістів-федералістів, на поч. 1919 міністр освіти, 1919-20 міністр віросповідань УНР; 1920 емігрував до Польщі; засновник і редактор журналів Рідна Мова, Наша Культура (Варшава); 1940 архієпископ Холмський і Підляський, 1944 митрополит Холмсько-Підляський; 1944 емігрував до Швейцарії, 1947 - до Канади; з 1951 глава Укр. Греко-Православної Церкви у Канаді та митрополит Вінніпеґа; заснував Теологічне товариство (теп. імені митрополита Іларіона), гол. Науково-богословського товариства; ініціатор об'єднання трьох укр. автокефалій за кордоном; Пам'ятки старослов'янської мови X-XI ст., Дохристиянські вірування укр. народу; переклад Святого Пись

Смотреть больше слов в «УСЕ (Універсальному словнику-енциклопедії)»

ІЛЛЄНКО ВАДИМ ГЕРАСИМОВИЧ →← ІЛАРІЙ З ПУАТЬЄ

Смотреть что такое ІЛАРІОН в других словарях:

ІЛАРІОН

Iцерковний діяч і письменник Київської Русі XI ст.; 1051 київський митрополит; автор видатного церковно-богословського твору Слово про закон і благодат... смотреть

ІЛАРІОН

ІЛАРІО́Н• ІЛАРІОН(р. і м. н. невід. — не раніше 1054)- оратор і письменник, церк.-політ. діяч Київ. Русі. За даними Початкового зведення (1095), був св... смотреть

ІЛАРІОН

власна назва, імен. чол. родуекон.Иларион

ІЛАРІОН

Іларіо́н і Ларіо́н, -на.

ІЛАРІОН

Іларіо́н іменник чоловічого роду, істота

ІЛАРІОН

Ларіон

ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ

Іларіон Київський (? - бл. 1053) - укр. мислитель XI ст., один з Ярославових книжників, перший митрополит з русів. Започаткував теологічні і філософські засади християнства Київського. Осердям теоретичної спадщини І. К. є православний неортодоксальний теїзм, в якому онтологічні уявлення богослова й філософа склалися на перетині візантійської і київської традицій. І. К., виходячи за межі християнського протиставлення земного і горнього, пом'якшував розмежування тіла і духа, розглядав буття як єдність матеріальної і духовної основ. У поглядах на історію це означало ствердження повноцінності земних життєвих чинників, гармонізацію їх з морально-ціннісними орієнтирами людини, поєднання Божого позачасового плану з сучасністю, служіння істині та соціальній справедливості як благодаті. І. К. обстоював погляд на універсальний і цілісний характер історії як втіленого буття і руху все нових "мов" (народів) від старозавітного "Закону" до благодатного християнського стану. Відходячи від принципу фіналізму, І. К. висловив думку щодо наскрізного зв'язку часів, вростання минулого в сучасне та втілення в ньому майбутнього. В язичництві свого народу він вбачав не лише "ідольський морок", а й благородство пращурів, яких чують у всіх чотирьох кінцях землі. Розвивав ідею рівності та рівноправності народів. Онтологічні та історіософські уявлення І. К. поєднані з психологічними та морально-етичними проблемами. Зокрема, мислитель акцентував увагу на ідеї розвитку моралі й неминучості переходу від жорсткого регламентування поведінки людини до вільного вибору нею моральних норм. Основні твори: "Слово про Закон і Благодать" (між 1037 і 1050 рр.); "Молитва до Бога від усієї землі нашої", "Сповідання віри".... смотреть

T: 120