Смотреть больше слов в «УСЕ (Універсальному словнику-енциклопедії)»
ЕТИКА (від грецьк. ήδοζ - звичай) - 1) філософська дисципліна, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність; 2) система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Е. як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з'ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань. Як позначення вчень про моральність термін "Е." закріплюється у філософському вжитку від IVct. до н.е. завдяки працям Аристотеля "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика". За Аристотелем, Е. займає середнє положення між психологією та політикою; разом з останньою вона утворює галузь практичного пізнання (на відміну від пізнання умоглядно-теоретичного, з одного боку, і творчо-виробничого, з іншого). Згодом стоїки розподілили філософію на три основні галузі: логіку, фізику (пізніше метафізику) та Е.; традиція такого розподілу закріпилась у європейській філософській культурі. Кант поєднав підходи Аристотеля та стоїків, пов'язавши практичний розум як основу моральності з ідеєю свободи у її протиставленні світові природних закономірностей. Нове посилення інтересу до осмислення Е. в контексті практичної філософії - у взаємозв'язку з економікою, політикою, філософією права - спостерігаємо в кін. XX ст., зокрема, на базі трансцендентальної прагматики (Апель, Габермас та ін. ). Водночас упродовж усієї історії Е. істотним був зв'язок з філософською антропологією. Іноді Е. поставала як прямий висновок з останньої (Г'юм, франц. просвітники), інколи - як її складова частина, що впливає на характер цілого (Фоєрбах, Гелен, Фромм), в інших випадках - як перенесення її істотної проблематики у сферу практичного самовизначення суб'єкта (К'єркегор та ін. ). Структура етичного знання визначається наявністю в ньому таких основних підрозділів: а) описова, або дескриптивна, Е., що опікується дослідженням реальних феноменів моральності в їхньому історичному, соціальному, етнічному та іншому контекстах; б) нормативна Е., яка концептуалізує нормативно-ціннісний підхід до моральності, досліджує проблеми регуляції поведінки, кодифікує й систематизує приписи моралі; в) власне філософсько-методологічна теорія моралі, яку в XX ст. іноді визначають як метаетику (переважно стосовно тих її розділів, що пов'язані з аналізом мови моралі, дослідженням значення моральних термінів і суджень). Розрізняють також загальну і прикладну Е. (зокрема, професійну); макроетику, що обіймає норми і принципи, здатні до універсалізації, й Е. локальних спільнот (зокрема, етноетику), яка являє собою концептуалізацію відповідних партикулярних систем субстанційної моральності. Напрями в Е. визначаються як за характером осмислення основних етичних проблем, так і за способом обґрунтування моралі загалом. За першим критерієм в Е. вичленовуються такі напрями, як евдемонізм, що кладе в основу осмислення моральних явищ принцип щастя; гедонізм, який подібним чином спирається на принцип насолоди; утилітаризм, що виходить з ідеї корисності; перфекціонізм, що утверджує досконалість як вищий критерій моральних цінностей та ін. Деонтологія етична висуває на передній план модальність належного, тоді як аксіологія розглядає моральні проблеми у перспективі цінностей тощо. За способом обґрунтування моралі виділяють теологічну Е., що базується на авторитеті Св. письма; автономну Е., що прагне обґрунтувати мораль, виходячи з її власних даних; соціально-апробативну Е. (Дюркгейм, Леві-Брюльта ін. ), яка виводить свідомість обов'язку з суспільних очікувань і вимог; екзистенційну; феноменологічну; психоаналітичну; комунікативно-дискурсивну Е. та ін. Проблемно-тематичний спектр етичної думки охоплює: а) проблеми власне моралі як певної нормативно-ціннісної системи; б) проблеми моральності як галузі практичних стосунків, звичаїв, вчинків; в) проблеми смисложиттєвого пошуку і внутрішнього самовизначення людини. Конкретна тематика філософської Е. зазнає істотних змін в історичному процесі. Так, в античній Е. головна увага приділялася етичним чеснотам і шляхам морального вдосконалення людського індивіда; в релігійній культурі Середньовіччя на передній план виступають проблеми внутрішнього душевного життя людини, свободи волі і Божественної предестинації, вибору між добром і злом. В епоху Ренесансу утверджується Е. й ідеологія гуманізму, яка відводить особистості вищий щабель в ієрархії цінностей, висуває ідеал її всебічного і гармонійного розвитку, водночас засвідчуючи амбівалентність і драматизм суто індивідуального самоствердження. Доба Реформації і Новий час формують етичні підвалини активної людської діяльності, зокрема у господарсько-виробничій сфері; актуалізуються проблеми етичного осмислення суспільного життя й відносин. Е. XX ст. усвідомлює засади і проблематику інтерсуб'єктивності, утверджує принципову цінність життя як такого і разом з тим кожної людської індивідуальності в її наявному бутті, обстоює свободу і права людини С. учасні умови порушують низку гострих етичних проблем. Зростання технологічного потенціалу людства вимагає дієвого етичного осмислення всієї сукупності стосунків людини із світом Ф. ормується екологічна Е. Трансформаційні процеси у посттоталітарних країнах породжують потребу в новому осмисленні взаємин Е. й політики, зорієнтованому на відкрите демократичне суспільство. Розвиток науки, техніки і культури започатковує нові проблеми також у конкретних галузях прикладної Е., як-от педагогічна, наукова, підприємницька, лікарська Е., веде до появи нових етичних дисциплін (див. біоетика).В. Малахов... смотреть
ЕТИКА (грец. ethika < ethos — звичка, вдача) — філософська наука, об’єктом вивчення якої є мораль як форма суспільної свідомості, як одна з важливих ст... смотреть
рос. этика (латин. ethica, грец. ethika, від ethos — звичай) — 1. Наука, яка вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність загальноприйнятих моральних правил, вимоги, які людина ставить перед собою або яких вимагає суспільство у певному середовищі, соціальній групі населення. В українському побуті ще у давні часи зафіксовані певні правила глибокої моралі для різних прошарків населення — однакові як для ченців, так і для світських людей. Суворі вимоги до людини містились у спеціальних порадниках для сповіді; загальноприйняті моральні вимоги до світської людини. Так, "Ізборник Святослава", 1076р. ("Поради багатим") або "Поученіє" Володимира Мономаха (до 1125 р.) містили класифікацію доброчинств, де поряд з релігійною санкцією моралі ("Заповіді Божі") вказувалися і санкції "людські" (слава та поважання людей.) Вимоги християнської етики до питань політики викладені у т. зв. "Слові про князів" (XII ст.). Про вимоги "лицарської моралі" свідчать літописи (зокрема, т. зв. Іпатіївський). Ці три типи етич... смотреть
ЕТИКЕТ – ЕТИЧНІСТЬЕТИКА – ЕТИКЕТ – ЕТИЧНІСТЬЕтика. Наука про мораль; норми поведінки, сукупність моральних правил якогось класу, суспільної організації... смотреть
Філософська дисципліна, яка визначається як: 1. сукупність оцінок і моральних норм, прийнятих у певній епосі та спільноті чи конкретна їх система, тобт... смотреть
МОРА́ЛЬ (система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства); Е́ТИКА (сукупність моральних правил). Людина живе в су... смотреть
-и, ж. 1) Наука про мораль, її походження, розвиток і роль у суспільному та особистому житті людей. 2) Норми поведінки, сукупність моральних правил як... смотреть
імен. жін. роду, тільки одн.1. наука про мораль, їїпоходження, розвиток i роль у суспiльному та особистому життi людей2. норми поведiнки, сукупнiсть м... смотреть
-и, ж. 1》 Наука про мораль, її походження, розвиток і роль у суспільному та особистому житті людей.2》 Норми поведінки, сукупність моральних правил як... смотреть
е́тика[етиека]-кие, д. і м. -иец'і
е́тика (лат. ethica, від грец. ήθος – . звичай) 1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.... смотреть
[etyka]ж.etyka
етика; ж. (лат., гр., звичай) 1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.
наука про мораль; (норми поведінки) добропристойність, доброчесність, доброзвичайність, правила пристойности, умовності спілкування.
【阴】1) 伦理学2) 道德
Ethicsлікарська етика — medical ethics
Мораль, моральність
Etikk, morallære
Е́тика, -ки, -ці
Etik, morallära
{е́тиека} -кие, д. і м. -иеці.
Etik
ethics, morality, morals
ж.э́тика
ეთიკა
этика
ЕТИКА БІЗНЕСУ (грец. ethika < ethos — звичка, вдача; англ. business — справа, заняття) — система загальноетичних норм, правил поведінки суб’єктів підпр... смотреть
рос. этика взаимоотношений формування взаємовідносин між керівництвом і підпорядкованим колективом на засадах взаємодопомоги і вимогливості один до одного з метою досягнення загальної мети, незалежно від їх Ієрархічного стану в колективі. Е.в. — це ети-ка однодумців, що формують стосунки між членами колективу, виявляючи ініціативу і усвідомлюючи своє значення та загальну високу відповідальність за наслідки роботи; етика взаємоповаги, взаєморозуміння, взаємовимогливості.... смотреть
див. відповідальності етика
ЕТИКА ДІАЛОГІЧНА - напрям в етиці, що вбачає джерело моральних зобов'язань суб'єкта в стосунках до Іншого. Ґрунтується на засадах філософії діалогу Бубера, Розенцвайга, Бахтина, Левінаса та ін. Акцентує необхідність самоподолання Я, його відкритості й співпричетності щодо Інших і разом з тим наполягає на збереженні смислової дистанції в міжсуб'єктних стосунках. Являє специфічний варіант подолання опозицій автономної й гетерономної, деонтологічної й аксіологічної етики. Висуває проблеми співвідношення зобов'язань щодо Ти й Інших у третій особі, симетрії (Бубер) й асиметрії (Левінас) в інтерсуб'єктивних взаєминах, ідей множинності людських світів і "ціннісної вертикалі" (Батищев), що уможливлює діалог. Має перспективи застосування в галузі як міжособистісних, так і міжкультурних, міжконфесійних та ін. відносин.... смотреть
(англ. business ethics) вчення і практика поведінки людини відповідно до понять добра і зла, призначення людини в суспільстві, сенсу життя й діяльності. Ділова етика включає в себе систему ідеалів, на які спирається ділова людина, і грунтується на моральних принципах, певних правилах поведінки, а також на правових критеріях, які встановлюються законодавчими актами держави.... смотреть
див. етика формальна і матеріальна
рос. этика предпринимательства ділова етика, що ґрунтується на відвертості, чесності, вірності слову, поважанні законів, умінні вести бізнес.
ЕТИКА СОЦІАЛЬНА (ethika— звичка, вдача, лат. socialis — товариський, громадський) — наука про цілі та цінності сучасного суспільства, або нормативне об... смотреть
див. етика формальна і матеріальна
ЕТИКА ФОРМАЛЬНА і МАТЕРІАЛЬНА - відмінність між Е. ф. та Е. м., що була вперше тематизована Кантом, а потім конкретизована Шелером (в опозиції Канту), ґрунтується на розбіжності поглядів щодо морально-етичного підґрунтя людських прагнень та дій. Якщо Е. м. (Шелер, Гартман та ін. ) виходить із того, що моральні належності спираються на змістово визначені цінності, з яких виводяться моральні норми, то Е. ф. (Кант, дискурсивна етика) спирається на формальні принципи розуму, завдяки яким обґрунтовуються і матеріальні (змістові) цінності. Сучасним проявом Е. м. є етика ціннісного консерватизму, яка ґрунтується на певній ієрархії цінностей. Навпаки, комунікативна (дискурсивна) етика є формалістичною, оскільки вона виходить із формальних процедур дискурсу, на якому ґрунтуються норми і цінності.... смотреть